Починаючи з 1925 року в Лівії (на той мо­мент — колонія Італії) проводилися щорічні змагання з автомобільних перегонів. У травні 1933 недалеко від Тріполі відкрили нову го­ночну трасу на 13 км. Згідно з правилами учасники робили по 15 кіл. У період із 1933 по 1938 рік не практикувалося обмеження на вагу машин або потужність двигуна, тому Гран-прі Тріполі вважалося найшвидкіснішим у світі.

ЛОТЕРЕЯ ДЛЯ АВТОГОНОК

Фінансування Гран-Прі частково забез­печувалося доходами від лотереї Lotteri dei Milioni, (яка щороку збирала до 50 млн. лір), призи в якій залежали від підсумків змаган­ня. Найбільший виграш діставався квитку, чий номер відповідав номеру переможця гонки.

У 1933 році в лотереї трапився скандал, описаний у спогадах пілота Манфреда фон Браухіча і гоночного менеджера Альфреда Нойбауера. Ось як викладав події в книзі «Без боротьби немає перемоги» фон Брау­хіч: «Жив тоді в Тріполі лісопромисловець із Пізи; він витягнув квиток із номером машини Акілле Варці, якого вважали фаворитом гон­ки. І ось пізанський фабрикант запропонував італійцеві Варці … виграти гонку. Варці не без зусиль зумів зацікавити в цій афері сво­їх суперників: Кампарі, Борцакіні, Широна і Нуволарі. Лісопромисловець запропонував Варці три мільйони, які той зобов’язаний був розділити зі своїми колегами, зрозуміло, за тієї умови, що вони дадуть йому виграти».

Варто відзначити, що це була величезна сума — загальний призовий фонд всіх       зма­гань, що пройшли на території Італії в 1932 році склав 2 мільйони 858 тисяч лір, а  най­більшу кількість призових грошей (які діста­лися Варці в 1931 році) склала 340 тисяч лір. Спокусившись на величезні гроші, гонщики погодилися підіграти в афері. План, складе­ний пілотами-змовниками, був простий: Вар­ці мав майже всю гонку провести в тіні, ви­стріливши в «десятку» тільки на останньому колі дистанції. Це був чи не єдиний варіант, який гарантує потрібний результат і не ви­кликає особливих підозр. По-перше, перемо­га «Бугатті» над «Альфа-Ромео» і «Мазераті» в 1933 році сама по собі була не найвірогідні­шим результатом. По-друге, Варці необхідно було гарантовано дістатися до фінішу, а для цього потрібно протягом всієї дистанції мак­симально оберігати техніку, не атакуючи на межі її можливостей. Ближче до кінця гонки, міркували пілоти, можна зімітувати технічні проблеми на інших машинах і забезпечити потрібний результат.

ПЕРША В ІСТОРІЇ АВТОСПОРТУ «ЗАМОВНА» ГОНКА

На старті вперед вирвалися три автомобі­лі «Alfa-Romeo». Першим ішов Нуволарі, за ним — Борзаккіні, на третьому місці Кампарі й, з помітним відставанням — Широн. Аби не допустити перегріву двигуна, Варці три­мався в середині пелотону, поступившись провідними місцями компаньйонам по угоді.

На першій половині дистанції всім блиску­че вдавалося дотримуватися домовленостей. А потім почалися неприємності. Після сьомо­го кола через технічні неполадки виходить із гонки Кампарі. Тепер на третє місце, чесно обігнавши Варці, вийшов сер Генрі Біркін на автомобілі «Maserati». Після п’ятнадцяти кіл Борзаккіні теж зійшов із траси, а Широн зменшив швидкість. Додатково до всього, на автомобілі головного фаворита гонки поча­лися перебої в роботі двигуна, і Варці через несправність у системі запалювання довелося заїхати в бокси до механіків.

На трибуні сидів спітнілий від збудження лісоторговець і нервово потирав лоба   тремтя­чою рукою, відчуваючи, як прямо з рук пли­вуть жадані мільйони. Але налаштувавши запалювання, Варці знову включився в гонку. На останньому колі Нуволарі все ще випере­джав його на тридцять секунд, а Варці через перебої в роботі двигуна, який не переставав чхати і кашляти, ніяк не вдавалося подолати розрив. І раптом, коли до лінії фінішу зали­шалося три сотні метрів, Нуволарі зупинився. Він вискочив з автомобіля і, розмахуючи ру­ками, почав бігати навколо нього, вимагаючи бензин. До нього швидко підбігли механіки з каністрами і заправили майже повний бак. Тільки в цю мить його нагнав Варці. На той час його автомобіль їхав майже поповзом. Супроводжуваний Нуволарі немов почес­ним ескортом, Варці перетнув лінію фінішу, а третє місце чесно завоював сер Генрі Біркін. Ще один учасник змови — Луї Широн, закін­чив гонку з відставанням на ціле коло. Варці пройшов дистанцію із середньою швидкістю 168,5 км/год., хоча за попередніми розрахун­ками і результатами тренувань, вона повинна була бути 170–175 км/год.

Так була виграна перша в історії автоспор­ту «замовна» гонка.

ВСЕ ЦЕ ПІДОЗРІЛО, АЛЕ …

Незважаючи на хитрощі змовників, багато глядачів і фахівці побачили в результатах гон­ки фальш. Міжнародна асоціація визнаних автомобільних клубів (так називався в той час орган, що організує автомобільні змаган­ня класу Гран-Прі в Європі) почала розсліду­вання. Змовникам загрожувало позбавлення ліцензії на право керування гоночним авто­мобілем. Але у кожного винного знайшлися високі покровителі у фашистському уряді Італії.

Скандал зам’яли, оскільки в ньому були за­мішані кращі з кращих: Борзакіні перемагав у Тріполі в 1930 році, Нуволарі — в 1928‑му. Втім, Варці довів, що гідний перемоги,   ви­гравши Тріполітанський Гран-Прі в 1934 році й в олімпійському 1936‑му. В результаті скан­дал постаралися забути (гонщикам, правда, вказали на неприпустимість таких дій нада­лі), результати гонки залишили в силі, справу про підробку анулювали.

В подальшому розіграш додаткової лоте­реї (коли розігрувалися номери гонщиків), вирішено було проводити за десять хвилин до старту, коли всі пілоти вже сидять в   ав­томобілях. У таких умовах вже неможливо було домовитися зі «своїм гонщиком» і ніхто з учасників Гран-Прі не знав, кому саме він допоможе своєю перемогою.