Неймовірна історія сталася із звичайними людьми з-авдяки «».

Ми звикли обговорювати тему «лотерейні дива» з позицій, так би мовити, суто комерційних – пощастило – не пощастило, виграв – не виграв. Утім нещодавно, на передостанньому розіграші «Лото-Забава» мені довелося зустрітися з випадком, який не вписується в рамки такого вузького підходу до нашої улюбленої гри. З випадком винятковим, можливо, унікальним, про який дуже хочеться розповісти всім вам, панове.

Тож, жили-були в невеликому українському містечку Володимир-Волинський, що на Волині, два друга: Євген Лобода та Анатолій Савін. Разом зростали, разом дорослими стали. А доросле життя – штука сувора й команди дає без вагань: ти – сюди, а ти – туди. Прийшов час, і Євген змінив місце проживання, переїхавши до Ново-Волинська, – так і перервалася юнацька дружба. Сталося це майже 35 років тому. Й начебто поїхав Євген не на південний полюс, не до Америки, а побачитися старим друзям за ці роки так і не довелося.

А довелося, як ви, можливо, вже зрозуміли, в столиці України, куди обох запросила «Лото-Забава». Кожен із друзів сам по собі грав, грав, та в якийсь момент «догрався» – отримав виклик до студії. Але зважте, який мізерний шанс мали ці двоє на зустріч саме на одному розіграші «Забави». Адже кожен із них міг завоювати путівку до Києва в будь-якому іншому тиражі! Обидва грають у «Забаву» роками: Євген із 90-го тиражу, Анатолій – із 1-го (він взагалі завзятий лотерейний гравець ще з часів «Спортлото»), тож можете самі підрахувати, наскільки вірогіднішою, логічнішою виглядала б ситуація, коли кожен із наших героїв опинився б у студії «Лото-Забава» поодинці – в різні тижні, місяці, можливо, роки. Але доля вирішила інакше та звела Євгена з Анатолієм саме в одному тиражі «Лото-Забава», подарувавши їм величезну, не зрівняну ні з якими призами радість зустрічі старих друзів після довгої-довгої розлуки.

З самого початку своєї мандрівки до Києва й до самісінького її кінця вони вже не розлучалися. Як зустрілися суботнім ранком напередодні екскурсії містом, так уже й були всюди поруч: і в екскурсійному автобусі, й у готелі, й у студії «Забави», й знову таки в автобусі після гри. Й хоча обом не пощастило виграти в студії, виглядали вони так, начебто зірвали по «джек-поту».

– Ну тепер ми вже ніколи не загубимося! – радісно стверджував Євген Йосипович (на фото він ліворуч).

– Передайте від нас сердечну гарячу подяку всім, хто створює «Лото-Забава». Ми їм такі вдячні! – додав Анатолій Феодосійович.

Автобус рушив з місця й повіз «забавників» до готелю. Я проводжав їх очима й думав про те, які ми всі крихітні в цьому житті, від скількох видимих та невидимих причин залежать наші долі. Й про те, що кожен із нас, чим більше він ворушиться, чим більше точок зіткнення має з зовнішнім світом, тим більше в нього шансів на такі щасливі моменти, які дісталися на долю Євгена та Анатолія. Адже, погодьтеся, якби не були обидва азартними людьми, не грали в «Забаву» – не було б і цієї незвичайної щасливої зустрічі. Й цієї історії, яку ви, маю надію, прочитали із задоволенням та теплом у серці.

Завжди з повагою,

Я.ГРАВЕЦЬ