Це не байка, не притча, а справжня історія з життя.

Про те, як народна гра «Лото-Забава» стала ще й народним способом лікування, мені розповів Юрій Анатолійович Родіонов, інженер-будівельник із Ялти. Є в нього син, юнак-школяр 16 років, якого звуть теж Юрієм. Як усі нинішні підлітки, Юрко з недовірою ставиться до всіх казок про комунізми-соціалізми, до політики та політиків. Хочеш не хочеш, а нігілізм, скептицизм оволодіває нашими діточками щодалі більше. Як йому протистояти, які докази наводити на користь того, що є правда на землі, є справедливість? Вони ж усе бачать, чують, розуміють, й роблять свої висновки, хлоп’ята ж розумні, «комп’ютерні».

Так і Юрко до якогось часу з іронією ставився до батькового азартного хобі. А Юрій Анатолійович «забавник» із досвідом ( грає з 130-го тиражу), впевнений у тому, що справжньому гравцю одного щасливого дня обов’язково має пощастити по-справжньому. Білетів купує небагато, 2-3 на тираж, але постійно. Каже: «Якщо не зіграв – можливо, втратив саме свій єдиний шанс у житті».

Юрій-молодий взагалі в можливість великого виграшу не вірив. До 12 вересня, до 266-го святкового тиражу «Лото-Забава». Аж поки трапилося лотерейне чудо й батько виграв 250000 гривень. Тоді й у юнацькому світогляді трапилася зміна. Кудись поділися скептицизм із нігілізмом, а замість них у голові оселилася віра в чесність гри «Лото-Забава», в можливість лотерейного щастя для звичайної людини, яка просто грає й бажає собі великої удачі.

Тож, панове батьки, зробіть ласку й власним прикладом, власними перемогами полікуйте своїх дітей від сучасної хвороби юнаків та дівчат. Нехай й в їх світогляді станеться дивовижний переворот.

І ще двоє молодих були того дня, через тиждень після святкового тиражу, в студії «Забави». Разом із Світланою Володимирівною Вербовою приїхали з Кривого Рогу на вручення пам’ятної грамоти про виграш 250000 гривень її молодша донька Ліля та зять Сергій (на фото вони сидять). Й для них матусин приклад виявився справжньою революцією – не чекали, не сподівалися. А вона вже 5 років грає в «Забаву», 5 років докладає зусиль, вірить, витрачає гроші. Тож є справедливість, є правда, чи не так!

«Не для себе я граю, – сказала пані Світлана, – тобто задоволення від гри не віддам і найближчим, а от гроші… Нарешті куплю батькам будиночок із усіма зручностями, опаленням. Нехай хоча б у свої 80 років поживуть як люди. А друга частина – для дітей. Батьки та діти – це моє щастя, моє життя. Хочу, щоб були щасливі. А відтак буду щаслива й я!»

Б.ТИРАЖНИЙ