Державна лотерея «» — це яскраве телевізійне шоу, в якому головні ролі відведено присутнім у студії учасникам лотереї. Такою ми знали й любили її 21 рік. Та ось прийшов незваний гість — коронавірус, який змусив усіх нас змінити свої звички, і лотерейна телестудія раптом «осиротіла», лишившись можливості зустрічати гостей.

Ситуацію рятують (інакше не скажеш) наші чудові ведучі — Анатолій Гнатюк та Оля Гриневич, які кожної неділі спілкуються з численною аудиторією телеглядачів, щедро даруючи позитивні емоції та надихаючи на лотерейні перемоги. Такими ми бачимо їх на екранах телевізорів. А що відчувають, як справляються із непростою ситуацією в житті та на сцені самі ведучі? Гадаємо, нашим читачам цікаво дізнатися про це із перших вуст.

І сьогодні на наші запитання відповідає Народний артист України Анатолій Гнатюк.

— Анатолію, чим для Вас стали місяці карантину: суворим випробуванням, або навпаки — можливістю зменшити темп життя і перепочити, більше спілкуватися з сім’єю, зайнятися спортом, почитати улюблені або нові книги, подивитися фільми?..

— Карантин суттєво загальмував мій темп життя — це безперечно. Він у мене термоядерний, тому я бачу в цьому позитив особисто для себе. Ми всією родиною від самого початку виїхали на дачу і були раді побути разом. Звичайно, що з’явилася можливість спокійно почитати книги. Ті, що я хочу, а не сценарії та потрібні для роботи тексти. Друкована цікава книга — це моя любов. То ж ця пауза подарувала мені фантастичну можливість читання, яке дає задоволення. Проти ночі ми з дружиною дивилися класні серіали і це було, як повернення в юність, коли ми разом ходили в кінотеатр майже щодня і нам було весело. Назагал, я радів можливості пожити таким життям, незважаючи на ризики й по здоров’ю, і по роботі, бо було перервано репетиції нової вистави сина. Він, людина молода, енергійна і творча інакше сприйняв карантин. Але не розгубився і використав театральну паузу, розпочавши новий проект. Почалося з дрібниці. Щось же треба робити і він робив. Писав оповідання, а це його талант — коротка проза, і написав ще й казку для дорослих. Страшну, іронічну і надзвичайно сценічну. Сидимо на дачі, як раптом хтось з нас — вже й не згадаю хто — жартома запропонував зафільмувати, як я розповідаю цю казку. Так і зробили. З цього виник проект «Кухонні горор історії». Навіть ютюб канал зробили, який має назву «Ігрова театральна станція». Так що заходьте. Дивіться. Тим більше, що тепер там не тільки історії зі мною, а вже й дві серії детективу, який син знимає зі своїми молодими акторами. Назва «Антидетектив».

— Як на Вас впливає (і чи впливає взагалі) відсутність гравців у студії «Лото-Забава», скучили за аудиторією?

— Що до відсутності глядачів у студії, то безперечно я за ними скучив, адже я отримую насолоду, наснагу і підтримку, коли вони є. Все ж таки я, насамперед, театральний актор і співак, а це передбачає партнерів у залі — глядачів. Тому скучаю і чекаю на їх повернення!

— Чи було страшно на самому початку, коли тільки починався карантин і ніхто нічого не розумів: маски, рукавички, дезінфекція, дистанція, та чи рятують ці заходи від зараження? Самі дотримуєтеся цих заходів суворо?

— Невідомість завжди лякає. Я не злякався, а напружився і був уважним до своїх дій, а також слідкував, щоб мої близькі поставилися до цього по-дорослому і виконували елементарні санітарні норми. Ми одягали і маски, і рукавички, і мили часто руки. Все, що треба в таких випадках. Але ми були на дачі, на повітрі — тому не відчули дискомфорту. Садили городину, квіти. Єдине, що погода була кепська — ані зими, ані весни, а решта — нормально.

— Чи можна сказати, що карантин чогось Вас навчив, розвинув якісь корисні звички? Не будете згадувати його, як втрачений час?

— Я вже трохи дав зрозуміти, що карантин особисто для мене жодним чином не втрачений час. Я знімаюся тепер у сина в цікавому проекті й отримую від цього задоволення, а також — цей формат тримав мене у формі. Я записав декілька нових пісень за цей час. Зараз почнемо знімати кліпи до них. Так що, ні — не втратив, а лише набув. Буду згадувати цей час із теплом. Нема злого без доброго і навпаки.

— Куди поїдете, коли з`явиться перша можливість?

— Поїхати я хочу на море. Тільки на море. Тут нічого нового, бо я завжди хочу на море. Моя душа — пляж, сонце і солона вода!

— І побажання для наших учасників лотереї.

— Я хотів би підтримати тих, хто злякався настільки, що цей страх зміг зайти в підсвідомість. В цьому немає нічого ані дивного, ані такого, чого треба соромитися. Наша психіка доволі крихка і ніколи не знаєш, коли вона спрацює шкідливо для нас. І нагадати про прості речі — зміцьнюйте імунітет, їжте багато зелені, любіть життя і людей, усміхайтеся і буде все добре у вас і у всіх нас. Будьте здорові, кохайте і нехай кохають вас!

П. ДМИТРЕНКО