Виграти у лотерею хочуть усі, хоча деякі навіть білети не купують. Один мій знайомий, цілком забезпечений чоловік поважного віку, коли мова заходила про лотереї, відразу якось змінювався обличчям, у нього з’являвся мрійливий погляд і розмови про виграш у лотерею ми могли вести годинами.

Я думаю, що все це відбувалось через те, що лотерея завжди залишає людині шанс на покращення фінансового стану і якості життя. Перед цими різнокольоровими кульками ми всі рівні, і виграти може будь-хто. І тому мрія стати переможцем у лотереї живе на нашій планеті вже декілька тисячоліть і, на мою думку, буде жити стільки, скільки на Землі мешкатимуть люди.

Розумні люди ще у доісторичну епоху зрозуміли, що мрію людства можна спрямувати на добрі справи. Зараз читачі «Азарту» добре поінформовані про різноманітні акції підтримки лотерейними операторами спортивних змагань, кінематографу, інших заходів культури. У попередньому випуску ми присвятили цілу шпальту нашого видання розповіді, як лотерей­ний бізнес підтримує заклади охорони здоров’я у боротьбі з пандемією. А сьогодні ми пропо­нуємо вам, шановні читачі, ознайомитися з кількома цікавими історіями, які розповідають про становлення лотерейної справи та її вагу у житті людства.

ВИНАХІДЛИВИЙ ОКТАВІАН

Хоча перші згадки про лотереї відносять­ся до епохи правління китайської династії Хань (приблизно 200 р. до н. е.), лотереї в тому вигляді, в якому вони існують зараз, вперше були організовані за часів першого римського імператора Октавіана Августа — прийомного сина Юлія Цезаря.

У той час Рим гостро потребував рекон­струкції, але люди змушені були платити настільки високі податки, що будь-яке по­дальше їх підвищення могло стати причи­ною народних хвилювань. Октавіан Август був першим, кому прийшла ідея проводити лотереї для збільшення доходів і підвищення своєї популярності. З часів Октавіана Августа пройшло більше двох тисячоліть, а грамотні уряди, як і раніше, використовують лотереї у якості інструменту залучення коштів для реалізації суспільних проектів.

Приблизно 200 років потому інший рим­ський імператор, Геліогабал, почав прояв­ляти особливий інтерес до лотерей. Те, що спочатку починалось як гра, призами в якій були раби і земельні наділи, незабаром пе­ретворилося в примусову державну лотерею, білети якої поширювалися серед народу за допомогою катапульти.

Разом із білетами також звільнялися живі змії, а призами в лотереях могли бути оси, бджоли, мертві тварини і смертні вироки. Геліогабал був відомий у Римі не тільки таки­ми лотерейними витівками, але ще гіршими вчинками. Тому не дивно, що у віці 18 років юний імператор був убитий, його ім’я було заборонено згадувати і все, що з ним пов’я­зано, було знищено.

СИНДИКАТ ВОЛЬТЕРА

Тільки після зустрічі з математиком Ша­рлем Марі де ла Кондамін французький фі­лософ, відомий під псевдонімом Вольтер, нарешті знайшов фінансову свободу. Вони зустрілися на званому обіді, й саме тоді Кон­дамін запропонував план, який повинен був зробити їх багатшими, ніж вони могли уяви­ти собі навіть у найсміливіших мріях.

Уряд Франції організував проведення ло­тереї з метою пробудити в людях бажання купувати облігації. Кожен власник облігацій міг придбати лотерейний білет, ціна якого становила 1/1000 від вартості облігації, а переможці отримували готівкою джекпот у розмірі 500 000 ліврів — неймовірна сума для того часу.

Однак французький уряд погано розбирав­ся в математиці. Джекпот не залежав від ціни облігації, і Кондамін зрозумів, що, скупивши всі дешеві облігації, він може значно збіль­шити свої шанси на перемогу.

Кондамін і Вольтер створили лотерейний синдикат, залучили багатьох покровителів і розділили призові гроші. Після декількох років постійних виграшів організатори лоте­реї викрили цю схему і закликали їх до суду, але в ході розгляду було доведено, що вони не робили ніяких незаконних дій. Так, їхні систематичні виграші викликали сумнів, але все відбувалось за правилами лотереї.

Завдяки отриманому таким чином багат­ству Вольтер зміг присвятити залишок свого життя літературі й залишити по собі вели­кий спадок, який і досі вивчають філологи та історики.

АЗАРТНІ ПРЕЗИДЕНТИ

Батьки-засновники Сполучених Штатів Америки були завзятими шанувальниками лотерей і використовували їх для отримання коштів як на політичні, так і особисті цілі. Всі вони, починаючи з Джорджа Вашингтона і закінчуючи Беном Франкліном, проводили лотереї в ім’я свободи і отримання грошових коштів.

У 1747 р. найактуальнішою проблемою були не озброєні люди, а гроші. Франклін прийняв рішення організувати лотерею, яка виявилася настільки успішною, що він хва­лився, що за сім тижнів у Філадельфії було продано більше лотерейних квитків, ніж за останні сім місяців у Нью-Йорку і Новій Англії. На отримані кошти він придбав ар­тилерійську зброю для захисту Філадельфії.

Приблизно 30 років потому Джордж Ва­шингтон зробив спробу провести лотерею для збору коштів на будівництво дороги через Алеганські гори у штаті Вірджинія і курорту, який зараз відомий як The Homestead (Хот-Спрінгс, штат Вірджинія).

Ця ідея провалилася почасти й через збіль­шення кількості лотерей у той час. Лотерейні квитки були підписані Джорджем Вашингто­ном і тепер є предметами колекціонування. Один із 25 білетів, що залишились, було про­дано за 13 500 доларів США у 2006 р.

Проте ніхто не підтримував ідею проведен­ня лотерей більше, ніж Томас Джефферсон. Разом з онуком Джефферсон спробував про­вести лотерею для того, аби розплатитися з боргами. У спробі вплинути на законодавчі збори Вірджинії він написав відому фразу: «Будучи далеко не розбещеними, вони необ­хідні для існування людини». На щастя для нього, він помер, не дізнавшись, що його схема не спрацювала.