На початку 2005 року Італію охопило національне лотерейне божевілля. Багато гравців у кожному розіграші Lotto ставили на номер 53, але … раз по раз зазнавали невдачі. Схильність до одного числа поя­снювалося просто: номер 53 останній раз випадав аж у травні 2003 року, тобто майже два роки тому.

Азартні італійці потрапили під вплив «по­милки гравця» (або помилковий висновок Монте-Карло), коли учасник упевнений, що події пов’язані між собою і ймовір­ність наступного результату зале­жить від попередніх. Всім здавалося неймовірним те, що номер 53 так довго не з’являвся, і тому він очі­кувався у кожному новому тиражі.

Походження назви «помил­ковий висновок Монте-Карло» пов’язане з реальним історичним прикладом — 18 серпня 1913 року в казино кулька 26 разів поспіль випадала на чорне. У міру того, як росла серія, гравці просадили міль­йони, ставлячи на червоне, оскільки багато хто був упевнений в тому, що воно точно випаде наступного разу.

За 11 місяців 2004 року італійці витра­тили на азартні ігри (Lotto, Superenalotto, Tris, Totip та ін.) близько 23 млрд. євро, при­чому майже половина суми пішла саме на Lotto.

Масштаб лотерейної епідемії, що охопив Італію, буде наочнішим, якщо озвучити суму ставок на 53: за весь час лотерейної гонки гравці витратили 3,5 мільярди євро. Три з половиною мільярди на одне число! У січні 2005‑го половина всіх ставок в Lotto була на номер 53.

У Lotto зразка 2005 року, яка є спадко­ємицею Генуезької лотереї 1576‑го року, використовувалося 10 лототронів, які сим­волізували італійські міста — Барі, Кальярі, Флоренція, Генуя, Мілан, Неаполь, Палер­мо, Рим, Турін і Верона. Кожен лототрон видавав 5 номерів (із 90), розіграші про­ходили двічі на тиждень. Варіанти ставок були різні, в тому числі можна було ставити будь-яку суму на один номер. Саме тому число 53, що не випадало місяцями, викли­кало такий ажіотаж — багато хто грав, ви­користовуючи тільки його, припускаючи, що 53 нарешті з’явиться.

Наростаючий ажіотаж викликав хвилю фінансових потрясінь, все це активно тира­жувалось у газетах, на радіо та телебаченні:

  • домогосподарка з Фрозеноне поставила на номер 53 в цілому 53 000 євро і їй дове­лося звернутися до лихварів, щоб покрити витрати на гру;
  • інша італійка, яка мешкає недалеко від Ліворно, програла 50 тисяч євро, викорис­тавши при цьому незабезпечені чеки. В ре­зультаті їй довелося тікати з міста;
  • близько 50‑ти осіб втратили свої домів­ки, збанкрутували в результаті ставок на номер;
  • банківський службовець витратив мільйон євро (!), використовуючи гроші з рахунків клієнтів.

Справа доходила до справжніх трагедій:

  • 58‑річна домогосподарка Марія вто­пилася в морі біля Тоскани після того, як витратила всі сімейні заощаджен­ня. Її тіло знайшли наступного дня.
  • 56‑річний Франко Грассі, заз­далегідь підготувавшись (віддавши напередодні собаку, відключивши телефони і відчинивши двері свого будинку), застрелив дружину, 27‑річ­ного сина, а потім і себе. Причиною стали програші в лотереї.

Лотерейна епідемія, що охопила Італію, стала настільки серйозною, що група споживачів Codacons закликала уряд «залити вогонь водою» і заблокувати ставки на 53. Досі влада не робила ніяких дій, щоб заблокувати ставки на проклятий номер або якимось іншим чином обмежити азартні ігри. Правда, їх небажання частко­во можна пояснити — саме уряд отримував основну вигоду від проведення лотерей.

Навіть авторитетний італійський кар­динал — Енніо Антонеллі з Флоренції, за­кликав співгромадян до помірності, ствер­джуючи, що люди не повинні погіршувати свою одержимість азартними іграми. Тим не менш, ні церква, ні уряд не могли всер­йоз сподіватися приборкати звичку, до якої італійці схильні ще з 16‑го століття.