Пенсіонер знайшов шпаринку, яка дозволи­ла йому заробляти мільйони доларів на грі протягом 9 років. Джеррі Селбі завжди любив головоломки. Для нього побачити щось, що було поза увагою інших — найкраща нагоро­да. Якось він почав скуповувати монети, які люди здавали в банки в обмін на купюри: йому спало на думку, що серед звичайних монет ви­падково можуть попастися і цінні колекційні зразки — і в підсумку, перебираючи разом із сином дріб’язок вечорами, він заробив $ 6000.

ПЕННІ ПРИНОСИТЬ УДАЧУ

В якості власника невеликого магазину в містечку Еварт, штат Мічиган, Джеррі придумав, як максимізувати прибуток, тор­гуючи лотерейними білетами: до них він прикріплював блискучий пенні й говорив своїм відвідувачам, що монетка приносить удачу. — І так у крихітному місті, де немає і 2000 жителів, продавав білетів на $300  ти­сяч в рік, отримуючи $20 тисяч прибутку.

Ці гроші, однак, були невеликими у порів­нянні з головною головоломкою, яку роз­гадав Джеррі: він придумав, як «зламати» лотерею штату і вигравати мільйони доларів, не переступаючи закон. У США є статистика по частим виграшам у лотерею, яку складно пояснити однією лише удачею. Згідно з роз­слідуванням журналу Columbia Journalism Review, близько 1700 американців перево­дили в готівку виграшні білети на суму від    $600 за 50 і більше разів за останні сім років. Можливо, ці люди просто переводили в  го­тівку білети тих, кому не хотілося привер­тати увагу або додавати рядок про лотереї в декларацію про доходи. Не виключено, що частина з них шахраї. Але ймовірно, що хоча б кілька — люди зі здібностями до мате­матики і аналізу, які виявили вади в механіці лотерей, непомічені їх організаторами. Такі ж, як Джеррі Селбі.

МАТЕМАТИКА СТАЛА У НАГОДІ

Одного разу 64‑річний Джеррі, який не­щодавно вийшов на пенсію і продав свій магазинчик, побачив брошуру з рекламою нової лотереї під назвою Winfall. За $ 1 можна було купити білет, на якому було 49 яток із числами. В кінці тижня організатор, компа­нія Michigan Lottery оголошувала шість ви­грашних чисел, і якщо учасник закреслював усі 6 правильно, він отримував джекпот — $ 2 млн. або більше. Вгадавши 2, 3, 4 або 5 із шести чисел, можна було виграти скромніші суми. Важливою особливістю лотереї був roll-down: якщо ніхто не вигравав джекпот, він поступово зростав, і коли сума перевалювала за $ 5 млн., він розподілявся між гравцями, які відгадали від 2 до 5 чисел. Таким чином, завдяки цьому «обвалу» раз на кілька тижнів дрібні виграші різко збільшувалися. Джеррі підрахував, що шанс учасника отримати    $5 за правильні три числа — 54 до 1, а виграти $ 100 за 4 числа — 1500 до 1. Але в тиждень «обвалу» джекпоту суми виграшів були вже іншими: замість $ 5 можна було отримати $ 50, а замість $ 100 — вже $ 1000.. Все, що було потрібно, щоб не втратити на лоте­реї гроші, — це купити достатню кількість квитків і щоб ніхто не вгадав всі 6 чисел і не привласнив джекпот. Удача була тут взагалі ні при чому.

ПЕРШІ ПРОБИ

Спочатку Джеррі Селбі сам не був упевне­ний у точності своїх розрахунків. Яка       ймо­вірність, що десятки або сотні працівників компанії-організатора лотереї не врахували цю просту лазівку — що при великих призах завдяки «обвалу» джекпота білет вартістю $ 1 принесе більше $ 1, — а звичайна людина, нехай і з математичною освітою, помітить це за хвилину? Щоб перевірити свою теорію, Джеррі виждав, коли джекпот перевалить за $ 5 млн., витратив на 2200 лотерейних квитків $ 2200, дочекався оголошення ви­грашних номерів, перебрав всі квитки в по­шуках 2–3–4–5‑числових комбінацій і виграв $ 2150 — тобто навіть не покрив свої витрати.

Селбі зробив висновок: він викупив ста­тистично недостатню кількість білетів.         Оче­видно, що якщо підкинути монетку 6 разів, може випасти 4 «решки» і 2 «орла», але якщо ви зробите те ж саме 5000 разів, результати наблизиться до того, що пророкує статисти­ка: 2500 на 2500. Іншими словами, щоб роз­рахунки справдилися, потрібно було купити  більше лотерейних білетів. Тому ще через кілька тижнів перед черговим «обвалом» джекпоту Джеррі витратив на лотерею вже $3400. Після оголошення виграшної комбі­нації, витративши кілька годин на сортуван­ня, він підрахував свій прибуток: він склав $ 6300. Натхнений, пенсіонер зробив ще одну ставку — на 8000 білетах по $ 1 кожен він заробив уже $15 700.

СИСТЕМА ДАЄ РЕЗУЛЬТАТИ

Система працювала. Тільки після цього Джеррі наважився розповісти все дружині. Вона завжди була проти азартних ігор і ри­зику, але розсудила, що $15 700 — сильний аргумент. Щоб купувати достатню кількість лотерейних квитків, Селбі довелося домови­тися з власниками магазинів, де вони прода­валися. Справа в тому, що квитки для Winfall роздруковувалися безпосередньо в точках продажу на спеціальному терміналі й макси­мум по 100 штук за раз. Тому, щоб надрукува­ти, наприклад, 10 тисяч, продавцю необхідно було стояти біля терміналу протягом 4 годин, натискаючи на кнопку «Друк» і чекаючи, поки машина видасть чергову порцію кар­ток. Ніхто з торговців не погодився б цілими днями простоювати біля принтера, але вони дозволяли займатися цим Джеррі й Мардж — у маленькому містечку пару знали всі.

Роздрукувавши десятки тисяч квитків, подружжя привозило їх додому і після           ого­лошення переможних чисел вручну роз­сортовувало — від 0 до 5 вгаданих номерів (шість із шести у них не випало жодного разу). Заняття було монотонним до       немож­ливості. Як і в інших штатах, Мічиганська лотерея вітала великих корпоративних по­купців білетів — чим більше куплять, тим більше грошей отримає скарбниця штату і компанія-організатор. Щоб стратегія працю­вала, потрібні були великі вкладення, і Джер­рі спочатку залучив своїх шістьох дітей, які придбали лотерейні білети на власні гроші, а в червні 2003‑го, приблизно через півро­ку після початку всієї затії, створив власну корпорацію з навмисно нудною назвою: GS Investment Strategies. Вона існувала тільки на папері, нічого не мала, нічого не виробляла, нікого не наймала — її єдиним видом діяль­ності була гра в лотерею.

Джеррі, його сім’я і знайомі, всього 25 осіб, мали в GS Investment Strategies частки, при­дбані за $ 500. До весни 2005 року, менш ніж за два роки існування, корпорація зіграла в Winfall 12 разів, кожен раз збільшуючи чис­ло білетів і виграш. Перша спроба принесла $ 40 тисяч прибутку, друга $ 80 тисяч, тре­тя — $160 тисяч. Мардж відкрила ощадний рахунок, Джеррі купив нову машину, трейлер для кемпінгу і почав купувати золоті та сріб­ні монети, щоб створити для сім’ї резерв із твердою валютою. Весь цей час у Джеррі не виникало і тіні сумніву в правильності своїх дій. Чоловік був повністю впевнений, що грає в лотерею рівно так, як вона була задумана, і якщо вона допускає спосіб різко збільшити суми виграшу, значить, це було сплановано організатором, щоб спокусити гравців. Біле­ти Джеррі були точно такими ж, як у інших учасників — просто він вирішив купувати їх більше. Крім того, витрачені ним гроші йшли на благо всього суспільства, бо близько 35 центів з кожного лотерейного білета забирав собі штат.

МАССАЧУСЕТС ТЕЖ ГОДИТЬСЯ

У травні 2005 року лотерея Winfall неспо­дівано припинила своє існування, і замість неї з’явилася нова з уже іншим механізмом розіграшу. Джеррі зажурився ненадовго: через місяць він дізнався, що майже повна копія мічиганської лотереї під назвою Cash WinFall проводиться в штаті Массачусетс. Відмінності були тільки в тому, що білет кош­тував $2, а не $1, потрібно було вгадати 6 із 46, а не з 49 чисел, і джекпот «обвалюється» після позначки $ 2 млн., а не $ 5 млн. Розра­хунки Джеррі показали, що шанси вигравати і в Массачусетсі були непоганими. Правда, щоб купити білети, доведеться проїхати 1200 км.

Через знайомих Джеррі домовився з двома власниками точок, які продають лотерейні білети, про те, що в тижні, коли має статися «обвал» джекпоту, він і Мардж будуть приїж­джати і роздруковувати квитки на місцевих терміналах. Формально це виглядало так, що власники магазинчиків вступили в GS Investment Strategies і найняли двох пенсіоне­рів для друку квитків. Працюючи по 10 годин на день без перерви, в свій перший приїзд Селбі надрукували 60 тисяч білетів вартістю $ 120 тисяч, вручну перевірив їх, щоб знайти виграшні, і відвіз додому $ 58 тисяч чистого прибутку (весь виграш склав $ 178 тисяч). Шість років по тому число білетів, куплених «корпорацією» в Массачусетсі, перевалило за 350 тисяч, витрати на них перевищили $ 700 тисяч, а виграш досяг $ 998 тисяч. За 9 років у двох штатах вони перевели в готівку білетів на $ 27 млн.

Компанія-організатор массачусетські лоте­реї мала можливість відстежувати кількість проданих білетів і виявляти незвичайну по­ведінку їх продавців, але, судячи з усього, її не зацікавила діяльність двох точок, де пра­цювали Селбі. Як Джеррі з’ясував пізніше, не він перший здогадався, як заробляти на лотереї, — в штаті були й інші гравці, вправні до математики і розрахунків перемоги.